Вступ

Зміни, які відбуваються у соціальному, політичному, духовному та економічному житті суспільства, загострили потребу в особистості, здатній свідомо та активно визначати спосіб свого життя, нести відповідальність за результати дій і вчинків, чітко визначатись у напрямках розвитку та вдосконалення. Лише зовнішніми впливами, до яких належить і виховання, цього досягнути важко. Необхідне опертя на внутрішні механізми розвитку особистості.

Важливим фактором їхнього задіяння є самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей відповідно до соціальних та індивідуальних цінностей, орієнтацій, інтересів, що формуються під впливом умов життя і виховання. Завдяки самовихованню забезпечується свідоме сприйняття зовнішніх регулюючих факторів, а особистість стає активним суб’єктом свого творення.

Специфічні особливості самовиховання як фактора розвитку полягають у тому, що воно у найбільшій мірі відображає індивідуальні особливості людини, її нахили та потреби. Опертя на самовиховання дозволяє особистості виявити власні домінуючі задатки, які у майбутньому можуть визначити весь її життєвий шлях, забезпечити ефективний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей.

Наукові основи самовиховання як фактора розвитку особистості закладені класичною філософією. Ці ідеї знайшли свій подальший розвиток у працях вітчизняних і зарубіжних філософів, психологів і педагогів. Для нашого дослідження суттєве значення мають філософські ідеї саморозвитку особистості, її здатності до самовизначення, до самовдосконалення (М.Бахтін, В.Біблер, М.Бердяєв, І.Донцов, І.Кант, С.Рубінштейн, Г.Тульчинський та ін.).

Феномен саморозвитку особистості розкриває гуманістична лінія в психології, яка розширює можливості свідомості, вивільняє місце для духовного зростання, розкриття людиною своєї суті, самоактуалізації (Р.Бернс, І.Бех, М.Боришевський, М.Боуен, О.Ковальов, І.Кон, Г.Костюк, А.Маслоу, Ю.Орлов, К.Роджерс, Л.Рувинський та ін.).

У класичній педагогіці ідеї самовиховання активно розроблялись такими відомими науковцями, як П.Блонський, П.Каптерєв, М.Монтессорі, В.Сухомлинський, Л.Толстой, К.Ушинський.

Для нашого дослідження особливо цінними є ідеї представників гуманістичної парадигми виховання. Зокрема, їхні твердження, що мета виховання полягає в тому, щоб навчити людину творити себе як особистість.

Однак, незважаючи на те, що проблема самовиховання була предметом уваги філософів, психологів і педагогів різних періодів розвитку людства, їй все-таки в силу різних об’єктивних і суб’єктивних факторів приділялось порівняно мало уваги. До певної міри це можна пояснити домінуванням упродовж тривалого періоду технократичної парадигми виховання, яка, як відомо, переоцінювала роль соціального середовища у становленні особистості і дещо недооцінювала її власну активність. Як наслідок, проблема самовиховання не знайшла свого належного висвітлення у психолого-педагогічних дослідженнях. Недостатньо чітко обґрунтовано роль, рушійні сили, структуру та рівні сформованості самовиховання як фактора розвитку особистості. Потребують більш глибокого теоретичного обґрунтування умови ефективного педагогічного впливу на організацію та розвиток самовиховання учнівської молоді.

Крім того, до цього часу проблема самовиховання у вітчизняній педагогіці, головним чином, досліджувалась у шкільній практиці. Але, як відомо, у шкільному віці самовиховання не закінчується, а тільки по-справжньому розпочинається. Відповідно, теорія самовиховання повинна розповсюджуватись на всі вікові групи, особливо на такий період, яким є юність, студентські роки.

Недостатня розробленість теоретичних і практичних аспектів даної проблеми та об’єктивна необхідність підвищення виховної роботи з учнівською молоддю зумовила вибір теми дослідження: “Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді”.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану наукового дослідження кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського “Інтеграція змісту дисциплін педагогічного циклу” (№ 0397U002868).

Об’єкт дослідження: виховання студентської молоді в умовах вищого навчального закладу.

Предмет дослідження: педагогічні умови організації самовиховання студентів.

Мета дослідження: виявлення, наукове обґрунтування та експериментальна перевірка педагогічних умов ефективної організації самовиховання студентської молоді на кожному його етапі.

Гіпотеза дослідження: педагогічний вплив на самовиховання студентів значно зросте, якщо вони, усвідомлюючи його роль у становленні особистості, будуть зацікавлені процесом і результатами самовдосконалення. Цього можна досягти, якщо організація навчально-виховної роботи передбачатиме:

створення можливостей кожному студенту для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей;

комплексну зорієнтованість на розвиток усіх структурних компонентів особистості – пізнавального, емоційно-ціннісного, діяльнісно-вольового;

забезпечення педагогічного керівництва самовихованням студентської молоді відповідно до основних етапів його становлення (спонукальний, проектуючий, організаційно-дійовий, оцінювально-результативний);

становлення студентів як суб’єктів самовдосконалення.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати роль і джерела самовиховання як фактора становлення особистості.

2. Визначити структуру і рівні самовиховання у юнацькому віці.

3. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови ефективної організації самовиховання студентської молоді.

4. Розробити методичні рекомендації щодо ефективної організації самовиховання студентів.

Методи дослідження. Для розв'язання завдань використовувався комплекс взаємопов'язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження:

- аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми;

- спостереження, бесіди, анкетування та експертні оцінки, які застосовувались з метою діагностування рівня розвитку самовиховання студентської молоді;

- формуючий експеримент: експериментально перевірялись педагогічні умови ефективної організації самовиховання студентів;

- стандартизовані і валідизовані діагностичні методики, за допомогою яких визначалась структура ціннісних орієнтацій, рівень розвитку вольових якостей, адекватність самооцінки.

Експериментальна база: дослідження проводилось у Вінницькому кооперативному технікумі з 1996 до 2001 рр.. Всього у дослідженні взяло участь 169 студентів першого, 158 другого і 153 третього курсу.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

вперше визначено та обґрунтовано педагогічні умови активізації впливу самовиховання на розвиток студентської молоді: усвідомлення нею значущості самовиховання у становленні особистості; формування адекватної самооцінки; створення сприятливих умов кожному студентові для активного самовираження; орієнтація на розвиток усіх структурних компонентів особистості; перетворення студентів у суб'єктів самовдосконалення; узгодженість педагогічних впливів на самовиховання студентів з основними етапами його становлення;

уточнено структуру самовиховання, його показники та рівні вираженості;

дістали подальший розвиток уявлення про етапи самовиховання студентської молоді та сутність педагогічного керівництва на кожному з них.

Практичне значення дослідження. Обґрунтовано й експериментально перевірено зміст, форми і методи ефективного педагогічного впливу на самовиховання студентської молоді; розроблено методичні рекомендації для студентів, запропоновано систему вправ, які можна використовувати для формування умінь і навичок самовдосконалення, а також методику організації студентського самоврядування.

Обґрунтовані та експериментально підтвердженні висновки і практичні рекомендації можуть використовуватися для подальших досліджень проблеми самовиховання молоді різних вікових груп.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується репрезентативністю вибірки, використанням комплексу взаємодоповнюваних методів, адекватних об’єкту, предмету й завданням дослідження; застосуванням комплексної методики теоретико-експериментальної роботи; науковою обґрунтованістю вихідних позицій дослідження; результатами експериментальної перевірки розроблених положень і рекомендацій; поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаних емпіричних даних.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися і були схвалені на звітних наукових конференціях викладачів Вінницького кооперативного технікуму, Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського(1998–2001), Кіровоградського педагогічного університету ім. В.Винниченка (2000), на Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (Львів, 2001).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 9 публікаціях. Усі праці одноосібні, з них 5 статей вміщено у фахових виданнях, 3 – у збірниках матеріалів конференцій, 1 видана як методичні рекомендації.